Урок, учень, учитель - невід'ємні складові процесу учіння

Урок був і залишається основною формою організації

навчального процесу.У початкових класах він дуже різноманітний за змістом, структурою та способами організації навчальної діяльності.

Особистісно орієнтована система навчання дозволяє розглядати сучасний урок в початковій школі як результат взаємодії двох аспектів:

-           методичного, який стосується побудови системи навчальних завдань - ланцюжка вправ, що приводять учня до «відкриття» нового поняття чи способу дії, полегшують усвідомлення та засвоєння навчального матеріалу;

-            психолого-дидактичного, що безпосередньо пов'язується з організацією навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів за допомогою ефективного використання навчальних технологій.

У своїй роботі застосовую технологію організації навчального співробітництва, сутністю якої є побудова навчання на основі активної взаємодії всіх учасник!» навчального процесу, де я і учні виступають партнерами.

Технологія формування загальних умінь і навичок молодших школярів допомагає мені приділяти особливу увагу формуванню в моїх учнів умінь самостійно здобувати знання, щоб успішно просуватися на всіх етапах навчальної діяльності. Розвиткові пошуково-творчої діяльності учнів, у процесі якої дитина вчиться не тільки здобувати знання, а й застосовувати їх на практиці, сприяють елементи технології організації навчальної проектної діяльності На різних етапах уроку використовую завдання творчого характеру та ігри (.Ігрова навчальна технологія) для заохочення учнів до навчання та розкриття їхніх здібностей. Технологія диференційованого навчання дозволяє мені створити умови для залучення молодших школярів до навчальної діяльності відповідно до їхнього рівня готовності і розвитку.

Але для того, щоб досягти високої ефективності в навчанні і вихованні учнів, за потрібне вважаю не лише добре знати сучасні педагогічні методики й технології, а й повною мірою володіти інформацією про особистісні риси, здібності, проблеми та потреби кожного учня. Вчитель повинен розуміти причини поведінки, відчувати зміни душевного стану, поважати особисту гідність вихованця, а також ніколи не забувати, що успіхи в навчанні - це ті внутрішні резерви дитини, які збуджують бажання вчитися і дають можливість долати будь-які труднощі спільно з другом-учителем, який здатен любити, прощати. Тому я намагаюся позитивно сприймати вихованця з усіма його недоліками, поважати його гідність, самобутність, даючи йому волю для творчої самореалізації, бути послідовною у своїх вимогах, однаково ставитися до всіх учнів. У своєму класі культивую теплі, емоційно забарвлені взаємостосунки з учнями, щиру симпатію до них і тонке сприйняття їхніх безпосередніх потреб, беручи до уваги темперамент, індивідуальні та психологічні особливості дітей.

Дотримання та врахування наведених рекомендацій допомагає кращій організації навчально-виховного процесу, наближаючи його до природних норм дитячої діяльності, а отже, сприяє перетворенню навчального процесу в задоволення, яке підгримує дитяче натхнення, наближає школу до розуміння дитини, робить її комфортною та бажаною.

Розвиток і саморозвиток особистості молодшого школяра засобами особистісно орієнтованого навчання

Без знання дитини, без глибокого розуміння

всієї складності явищ, які відбуваються в її душі,

виховання стає сліпим і тому беззмістовним..

В.О.Сухомлинський.

Мета державної політики щодо розвитку

 освіти полягає у створенні умов для розвитку

особистості і творчої самореалізації кожного

 громадянина України.

Національна доктрина розвитку освіти

Всебічне вивчення і розуміння внутрішнього світу учнів залишається аксіомою якісного навчання і виховання. Саме особистісно зорієнтоване навчання має забезпечувати розвиток і саморозвиток учня як суб'єкта пізнавальної та предметної діяльності, спираючись на здібності, нахили, інтереси, ціннісні орієнтації та суб'єктивний досвід.

Найважливішими чинниками особистісно зорієнтованого навчання є ті, що розвивають індивідуальність учня, створюють умови для його саморозвитку та самовираження. Тому реалізація особистісного підходу у навчально-виховному процесі здійснюється багатопланово:

- у врахуванні індивідуальних особливостей дітей, у тому числі стану здоров'я, психологічного, пізнавального і мовленнєвого розвитку;

- у передбаченні діалогічності й співробітництва у навчально-виховному процесі на засадах взаємної поваги, взаємозалежності та відповідальності, що спонукає дітей до активності, обміну думками, враженнями, визнає їх право на помилку й самооцінку.

Сучасні вимоги до формування особистісного підходу поступово визначалися у дослідженнях таких відомих психологів, як К.О.Абульханова-Славська, В.В.Давидов, В.О.Моляко, ЛМ.Проколієнко, І.С.Якиманська, О.Г.Асмолов, В.В.Столін, В.О.Татенко, Т.М.Титаренко. У 70-90-ті роки питання необхідності особистісиого підходу у психології і а педагогіці неодноразово порушувались у прицих В.О.Сухомлинського, І.С.Кона, Л.В.ІІетровського, Б.О.Федоришина, І.Д.Беха.

У технології особистісно орієнтованого навчання особливе значення надається такому фактору розвитку, який у традиційній педагогіці майже не враховувався, - суб'єктному досвіду життєдіяльності, набутому дитиною до школи в конкретних умовах сім'ї, соціокультурного оточення, в процесі сприймання та розуміння нею світу людей та речей[1, 33].

Особистісно орієнтований підхід у навчанні спирається на такі основні положення:

1)           учень завжди є суб'єктом навчання;

2)             основною метою навчання є засвоєння учнем необхідних знань, умінь і навичок, розвиток особистості учня, реалізація його природних потенціалів.

Виходячи з цього, найважливіші педагогічні прийоми в особистісно орієнтованому навчанні - це опора на суб'єктний досвід учня та постійна активізація в процесі навчання вже набутого учнем досвіду.

Впровадження технологій особистісно орієнтованого навчання є актуальним питанням і для мене.

Метою моєї діяльності у цьому аспекті є пошук раціональних шляхів сприяння розвитку особистості молодшого школяра, індивідуальних та пізнавальних здібностей, удосконалення його життєво важливих навичок.

Для дослідження цієї мети реалізовую такі завдання:

-             диференціація школярів за рівнем підготовленості в організації навчально-виховної роботи;

-              побудова навчально-виховного процесу на основі врахування психолого-фізіологічних особливостей учнів,

-            формування у вихованців важливих особистіших якостей щодо їх вихованості й розвитку;

-            стимулювання школярів до саморозвитку, самовираження, самостійного навчання в ході оволодіння знаннями.

Особистісно орієнтовані уроки вимагають від мене більш якісної підготовки до здійснення навчально-виховного процесу, а саме: у доборі змісту навчального матеріалу, визначенні видів діяльності учнів, підборі завдань на вибір, організації різних форм роботи на уроці, враховуючи обсяг та рівень складності навчального матеріалу, навчальні можливості учнів, міру своєї допомоги їм, вміння відчувати кожну дитину. Але водночас такі уроки - це простір для творчості вчителя та учня, поєднання різноманітних форм, методів навчання, потужних прийомів активізації пізнавальної діяльності учнів, де я - невидимий диригент, який вчасно вміє почути, помітити, допомогти, підтримати кожного, залучити до співпраці. Це творче поєднання показало, наскільки ефективнішими стали уроки, а взаємини і спілкування з учнями - більш демократичними та довірливими.

Які ж засоби допомагають втілити ідею особистісно орієнтованого навчання?

Для ефективності співпраці учня і вчителя на уроці, під час етапу орієнтації створюю емоційний, позитивний настрій кожної дитини на подальшу роботу: використовую такі прийоми активізації пізнавальної діяльності, як подив, постановка проблемного питання, створення фантастичної ситуації, інтрига, проведення дидактичної, гри. Водночас пояснюю учням значення матеріалу (етап цілепокладання), що вивчається, для практичної діяльності, для пізнання інших наук та побудови цілісної системи знань із даного предмета, які будуть необхідні надалі.

На етапі проектування складаю та обговорюю разом з учнями план наступної роботи. Часто використовую зоровий план уроку, застосовуючи умовні позначення. Це набір символічних малюнків, які записуються на маленьких квадратиках, їх зручно розміщувати у відповідному місці:

Новий матеріал	Творча робота	Робота з підручником	Робота в групах	Кругові вправи	Робота в парах
Розв'язання задач	Завдання на вибір	Індивідуальні завдання	Приклади	Нерівності	Геом. матеріал
Вправи на уважність	Гра	Математичний диктант	Усний рахунок	Підсумок	Д/з

                                                                                    

Роботу з зоровим планом можна ускладнювати: один із пунктів залишити нерозкритим; розставити позначки довільно, діти самі визначають їх порядок; подати неповний план роботи, учні доповнюють його необхідними видами діяльності, обґрунтовують, яку вправу чи задачу треба виконати і чому тощо.

На етапі організації виконання плану діяльності (основний етап уроку) надаю учням можливість вибирати способи навчальної діяльності (письмово чи усно, самостійно чи в парі) та, за можливості, завдань і способів їх виконання при закріпленні знань, формуванні умінь і виробленні навичок; варіативність домашнього завдання (диференціація складності і способу виконання).

Для того, щоб дитина могла краще розкрити свої здібності, свій навчальний потенціал і водночас почуватися комфортно на уроці, використовую різнорівневі завдання. Диференційований підхід - основна складова особистісно орієнтованого навчання, тому, готуючись до уроку, я добираю індивідуальні завдання для кожної дитини (завдання підвищеної складності, творчі, випереджувальні вправи, вправи на кмітливість, уважність, корекцію знань тощо), планую роботу в парах, у групах.

У своїй роботі використовую інтерактивні методи, які, за умови взаємодії учнів у процесі співнавчання та взаємонавчання, вчать думати, аналізувати, розмірковувати, спілкуватися, прислухатися до думки іншого, вести розмову. На етапі орієнтації застосовую стратегії «Мозкова атака», «Дискусія», «Асоціації», «Побудова асоціативного куща», які допомагають учням за короткий проміжок часу пригадати, сформулювати та проаналізувати засвоєні раніше знання, обмінятися думками, ідеями, що активізує і готує їх до сприйняття нового матеріалу. Успішному засвоєнню навчального матеріалу сприяють такі

стратегії: «Кероване читання», «Позначки», «Два-чотири-всі разом», «Круги Вена», «Мікрофон», «Метод коментування», робота в парах, в групах, створення ситуації взаємодопомоги. Висловлювати власну думку, вислуховувати інших, захищати свою особисту позицію учні мають змогу за допомогою стратегій «Авторське крісло», <Дискусійна шкала «Так - ні» на заключному етапі уроку.

Там методи формують в учнів пізнавальний інтерес та .и і мини и. розминають внутрішню мотивацію до нілп примішаного навчання, спонукають до порівняння оірпманоі інформації і осоОїк іпм досвідом, що веде до формунаппи аналі і іншого судження, а також розминають мислення і зв'язне мовлення.

Зацікавленості учнів у результативності сприяє створення власного портфоліо, куди діти заносять свої досягнення: малюнки, аплікації, загадки та прислів'я, дібрані до прочитаних творів, власні казки, оповідання, роздуми та міркування, офорхмлені в естетичному вигляді.

Для встановлення сприятливого мікроклімату у класі застосовую дидактичні ігри. Якщо гру використовую під час пояснення нового матеріалу, то в ній продумую практичні дії дітей з групами предметів чи малюнків (лічильний матеріал, «чарівні кола» на вивчення складу чисел, перфокартки). При закріпленні матеріалу використовую ігри, де застосовуються вивчені закони і надбані навички. Дидактична гра на будь-якому етапі уроку повинна бути посильною, цікавою, включати різні види діяльності учнів. Ігрові прийоми, що застосовуються на уроці, повинні знаходитись у тісному зв'язку з наочністю, і темою уроку, з його завданнями. Використання у навчальному процесі гри або ігрової ситуації призводить до того, що учні,

                                   

                                 

захоплені грою, непомітно для себе набувають певних знань, умінь та навичок.

Цікавою формою стимулювання сильних учнів до співробітництва є доручення самостійно дібрати завдання для наступного уроку, скласти перевірочну роботу. Такі види роботи, за моїми спостереженнями, дуже корисні, адже учневі слід усвідомити мету діяльності й забезпечити достатню навчальну насиченість вправи.

Нарешті, учні як рівні партнери та співавтори разом зі мною беруть участь в оцінюванні роботи на уроці (етап контролю та оцінки): їх залучаю до контролю ходу навчальної діяльності (парні і групові форми взаємоконтролю, самоконтролю), до виправлення допущених помилок, неточностей; вони осмислюють їх причини (взаємо - і самоаналіз), мають змогу самостійно чи за допомогою інших учнів порівнювати отриманий ними результат відповідно до зразка чи мети; оцінювання діяльності учня здійснюється не тільки за кінцевим результатом (правильно - неправильно), а й за процесом його досягнення.

Не менш важливим, ніж оцінювання учнів, є механізм «цінування» - вираження мого позитивного ставлення, задоволення з приводу діяльності учнів і її результатів (аргументація за низкою параметрів: правильності, самостійності, оригінальності). «Цінування» може бути тільки позитивним, адже саме воно є основним механізмом культивування системи гуманістичних, соціально орієнтованих цінностей учнів. У домашньому завданні називаю не тільки тему та обсяг завдання, але й докладно роз'яснюю, як потрібно раціонально організувати власну навчальну роботу під час його виконання.

Аналізуючи власний практичний досвід роботи і досвід колег, я дійшла висновку, що сьогодні саме особистісно орієнтований підхід до організації навчально-виховного процесу задовольняє потреби та інтереси учнів, батьків і суспільства в цілому. Порівняльна таблиця особливостей традиційного навчання та

особистісно орієнтованого красномовно про це свідчить.

Традиційний підхід	Особистісно орієнтований підхід
Позиція учня: учень - підлеглий об'єкт навчаль­них впливів, учень «повинен», учень - ще не по­внозначна особистість.	Позиція учня: учень - суб'єкт навчальної діяль­ності, рівний партнер спілкування, учень - по­внозначна особистість, кожен має здібності, ба­гато дітей обдарованих, вільний вибір елементів навчально-виховного процесу.
Позиція вчителя: учитель - наставник, єдина ініціативна особа, він завжди правий, іде «з пред­метом до дітей», стиль - «пускає стріли».	Позиція учителя: вчитель - помічник, котрий вчасно вміє почути, помітити, підправити, підтримати кожного, залучити до співпраці; виз­нає індивідуальність, самобутність, самоцінність кожної людини.
Методи засвоєння знань базуються на повідом­ленні готових знань, навчанні, механічній пам'­яті, вербальному викладенні матеріалу, репродук­тивному відтворенні.	Методи засвоєння знань спрямовані на ство­рення можливостей самопізнання дитини: «Пізнай себе!», її самовизначення: «Вибирай себе!», самореалізації: «Виявляй себе!», на спільний розвиток школярів: «Дій спільно!», на розвиток прагнення змінити себе, вдосконалю­вати і саморозвивати: «Змінюй себе заради себе!».
Процес навчання характеризується низькою мо­тивацією навчальної діяльності, самостійне ціле визначення відсутнє, цілі навчання ставить учи­тель, план також нав'язується вчителем, учні ізо­люються від спілкування один з одним, переваж­на пасивність класу, низька мовленнєва діяльність дітей, слабкий зворотній зв'язок, орієнтування на середнього учня, відсутність індивідуального на­вчання, підсумковий аналіз та оцінювання діяль­ності дитини виконуються вчителем.	Процес навчання характеризується високою мо­тивацією навчальної діяльності, цілі навчання визначають учні, бо вони безпосередньо залу­чені до проектування уроку, передбачено вико­ристання різноманітних форм організації на­вчальної діяльності (робота в парах, групова, індивідуальна робота), достатня мовленнєва діяльність дітей, постійний зворотний зв'язок, підсумковий аналіз та оцінювання учнями своєї діяльності та діяльності своїх однокласників.
	Стиль ставлення вчителя до учнів: не заборо-— няти, а направляти; не керувати, а співкерувати; не вимагати, а переконувати; не командувати, а організовувати; не обмежувати, а надавати сво­боду вибору.
Результат: реалізація навчальних цілей перетво­рюється в роботу «з-під палиці», звідси - неба­жання вчитися, виховання ліні, невміння дитини реалізувати себе в житті.	Результат: формування творчої, компетентної особистості.

Таким чином, на мою думку, спланована і методично грамотно побудована організація навчально - пізнавальної діяльності учнів на засадах особистісно орієнтованого підходу створює таке навчальне середовище, де враховуються індивідуальні особливості, суб'єктивний досвід дітей, їхні можливості, нахили, інтереси та потреби, в якому відбувається індивідуальний розвиток кожного учня як творчої особистості.

Постійне впровадження у практику роботи технології особистісно орієнтованого навчання робить навчальний процес значущим, орієнтованим на особистість учня, дає вагомі здобутки і результативність. Мої випускники початкової школи вміють орієнтуватися в різних життєвих ситуаціях, критично мислять, вміють самостійно працювати з інформацією, формулюють і відстоюють свою власну думку та поважають думку іншого, що допомагає їм будувати відносини в колективі.